№ 377. Із-за могили

Г. Л. Андрузький

Там є серце – денно, нічно

Мене споминає!

Там є друге – на могилі

Квіточки сажає!

А діточки! До матусі

їх у гості водять,

їх ненька меж хрестами.

Сиріточки ходять,

І моляться, і хрестяться,

Й за ручки беруться:

«Здраствуй, мамо!» та до неба

Від слізок сміються!

А та, котра їх, як мати,

Мусить доглядати,

Що хто думає, гадає –

Господь зверху знає!

А ті, що в чужому краю,

Далеко до милих,

От хотіло б поплакать

На моїй могилі!

Не плачтеся, небожата,

Я ж бо ваша мати!

Жду вас, жду вас! Боже милий,

Дай скорійш обняти!

Ч. VIII, арк 22. Автограф.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 428.