№ 484 Санджарівка
Г. Л. Андрузький
Була колись годинонька
Та більше чи й буде.
Ой, хто чув про ту годину
І вмре – не забуде.
То, Богданко, пир великий.
На весь мир робив,
За свободу вкраїнськую
З козаками пив.
І що діється теперечки
Хто б тоді сказав?
Хто посмів би, поперхнувся б
І на місті б застряв.
Мине время, минуть люди
Іще інше буде,
Хто про тую годиноньку
Споминати буде?
Пройде козак попід лісом –
Лист зашепотить;
Пройде козак по бережку –
Хвилька зажурчить.
Під хмарою ж божа пташка
Летить, поглядає,
Ніби й вона свободная,
У нього питає.
На могилі крячок скаче
Про могили кряче,
У садочку зозуленька
Кує, щось згадує –
Козак чує, сам не знає,
Чого серце ниє.
Чого часом нудить світом,
А часом радіє.
Заспіва він так жалібно –
Луна оддається.
Він заграє, а музика
Й плаче і сміється.
І дума козак то про вітер,
Чого гомонить,
То про листя, чого воно
В лісі шелестить.
Чи урем’я колишнєє
Вони поминають,
Чи думоньку задумали,
Господа благають.
Їхня розмова
Інший світ укаже.
Й чого розум не дознає,
Серденько підкаже.
А ті клади, що в могилах
Високих зариті,
Гадай, гадай, тії клади –
Лицарі забиті.
Там і теє, чого серце
Козацьке бажає,
Бо про волю тільки пісня
Та могила знає.
Пісень дайте, слізок дайте
Тугу розважати,
Тільки й щастя те урем’я
Волю споминати.
Не хилися ж, головонько,
Я ще хочу жити,
Ще раз, ще раз край мій тихий
Поблагословити.
Співай, брате, дужче, дужче,
Щоб аж загуділо,
Щоб думонька розляглася,
Й серце заніміло.
Г. Андрузський
Ч. VIII, арк. 60 зв. Автограф.
Опубл.: Збірник праць п’ятої наукової шевченківської конференції – С. 154 – 155.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 482.