№ 432 «Довго руту зеленую…»

Г. Л. Андрузький

29. Довго руту зеленую

В саду поливала,

Хоч бачила козаченьків,

Та знати не знала.

Ось раз вийшла у садочок

Руту поливати,

Подивилась – козаченько

Стоїть біля хати.

Пожовтіла моя рута,

В очах потемніло,

Коли б тебе не любила,

Серце б не боліло,

Не питала б мене мати,

Чого усе плачу,

Не питало б мене серце,

Чом тебе на бачу!

Тебе б любий не кохала,

Тебе б не жахалась,

Щоб виплакать мою душу,

Любу б не ховалась.

Замість рути, барвіночку.

Рости зелененький.

Будь ти мені, козаченьку,

Замість батька й неньки.

Нехай люди не сміються,

Що тебе кохаю,

Нехай щастя у сім світі

З тобою пізнаю.

Зозулечки – леле! Лихо ж мені!

Ой, нащо ж я бачив очі твої?

На що ж мені, серденько,

Ти так сподобалась,

На що стара матінка нами

Любовалась?

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 454.

Лист на сайт