№ 514 «Се той образочок, що милий носив….»

Се той образочок, що милий носив.

Се той перстеночок, що він сам надів.

Я до образочка богові молюся,

Я на перстеночок по весь день дивлюся.

По весь день дивлюся, слізоньки, коханий, втираю

Про тебе думаю, гадаю

О де ж ті дні, милий, що щастя сулили,

Де ж те серце ділось, що для мене билось?

На що ж я кохала, і на що я жила,

Коли все забрала темная могила.

Коли тільки й щастя – плакать, споминать,

Тільки і молитви, що смерті прохати.

Не для мене яснее сонечко зійде,

Що було – не вернеш, миленький не прийде.

Пливи ж, річко, в море, бистра та широка,

Візьми ж мене, боже, бо я одинока.

Я зуміла жити, уміла кохати,

Нехай же зумію перед тебе стати.

Ч. VIII, арк. 94 зв. Автограф.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 499 – 500.