Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума дев’ята

П. О. Куліш

Ой у нашій у славній Вкраїні

Бували колись престрашнії злигодні, бездольні години,

Бували й мори й військові чвари.

Ніхто вкраїнців не рятував,

Ніхто за їх богові молитов не посилав,

Тільки святий бог наших не забував,

На великі зусілля, на відповіддя держав,

Тільки бог святий знав,

Що він думав, гадав, замишляв,

Як невзгодини на вкраїнську землю посилав.

Ой тож була найгіршая, найстрашнішая чвара,

Що з ляхами та за віру православну стала.

Задумали нечестивії ляхи церкву православну руйнувати,

Унію на Вкраїну впроважати,

Благочестіє скореняти,

Народ християнський у віру католицьку ввертати.

Але наші на те не приставали,

Мечем свою предковічну віру од ляхів і

ксьондзів обороняли

Тоді окаяннії ляхи гетьмана нашого Косинського піймали,

У каменний стовб замурували,

А на Вкраїну жолнірів наслали,

По церквах з голими шаблями порозставляли,

Щоб вони гвалтом народ християнський

Молитись по-лядськи примушали;

Попів наших православних із олтаря проганяли,

Підсмиканих ксьондзів на їх міста у престола поставляли,

Оттак ляхи над святою вірою глумились

Бога не страшились,

Людей не стидились.

А тим часом велено жолнірству в городи українськії

вступати,

Вибрать нового гетьмана не давати,

Народ силою в католицтво повертати.

Але наші у городі в Чигрині раду збирали,

Думали, гадали,

Довго, довго рахували,

На гетьманство Павла Наливайка [767], хороброго лицаря обирали,

Богу помолились,

Із ляхами биться безустанне за святую віру зговорились,

Ой не день і не два ляхи Вкраїну плюндрували,

Ні на часиночку одпочиння не мали,

Коней навзаводах день і ніч держали,

До гетьмана Наливайка дорогу верстали,

А гетьман хоробрий Наливайко, що він думає-гадає,

Що він за долю товаришів своїх замишляє?

Тільки бог святий знає,

Що йому на помоч помагає,

Із-за гори хмара виступає,

Виступає, вихожає,

До Чигрина громом вигримляє,

На вкраїнську землю блискавицею лискає.

То поляки через три ріки три переходи мали

Та й біля третього переходу станом стали,

Пустили коней на попасання,

Самі собі дали на три години одпочивання,

А що гетьман Наливайко думає-гадає?

Що він на незгоду ляхів замишляє?

Тільки бог теє святий знає,

Що йому на помоч помагає.

То не хмари по небу громом святим вигримляють,

То не святих вони до бога провожають:

То ляхи в бубна вдаряють,

У свистілки та в труби вигравають,

Усе військо своє до купи в громаду скликають,

Щоб ішли всі до громади на послухання.

Слухати гетьмана Жолковського [768] оповідання.

Отто й прийшли, усі рядом стали,

Усі рядом стали та й замовчали

Гетьманську оповідь слухати зачали,

А послухавши, коней сідлали,

Через Білу річку переход великий мали

А перейшовши, огороди та шанці робили,

Ув окріп гармати становили,

А перед гарматами три хрести вколотили:

А що перший хрест, то Сомино висить,

Сомино висить, барзо голосить.

А що другий хрест, то Богун висить,

Богун висить, шаблюкою лопотить.

А що третій хрест, то порожній стоїть,

Усіх інших козаків до себе піджидає,

Козаків піджидає, козаків оглядає:

Хто первий підійде,

Того гармата вб’є,

Хто другий добіжить,

Того самопал цапне;

Хто третій підскочить,

Той хреститься буде,

Хреститься буде й молиться стане:

Що хрест з осоки, то його надбане.

А козаки гляділи, у вічи вбачали,

Проміж себе бурковали-рахували,

Три корогви на забачення ляхам становили,

На корогвах уговор-рядну писали:

«Вірному православному християнству миром мир,

А ляхам-ворогам пекельний пир.

В кого хрест, на того й хрест».

Отсеж і пішли ляхи

На чотири шляхи,

А козаки ляхів на всі сторони по всіх хрестах колотили.

Ляхи опрощення просили, та не допросились;

Не таківські козаки, щоб опрощення дали,

Не таківські ж і ляхи, щоб напасть забули.

Ой не забули своєї пригоди прокляті ляхи, не забули,

Вони все теє козакам спомянули,

Як козаків під кормигу свою лядськую знову підвернули.

А тепер побачивши, що з козаками худа справа воюватись,

Стали на хитрощі підійматись:

Ніби-то примир’я з гетьманом Наливайком брали,

Хрест цілували,

Покинути всяку вражду на Євангелії присягали,

Але незабаром знов свою присягу поламали,

Гетьмана Наливайка та полковника Лободу,

Та сотника, та суддю

До Варшави лесно зазивали,

У темницю похапали,

А на другий день у мідного вола посадили,

Огню йому під черевом розложили,

Та й усіх тих трьох мучеників у тім волу попалили [769].

Оттоді-то Вкраїна дуже засумувала,

Що найкращих своїх лицарів,

Наливайка й Лободу, втеряла,

Що защитники віри й волі такою смертю пострадали,

Якою од початку світу люде не вмирали.

Оттоді-то вже Вкраїна сумувала,

За сироту себе мала,

На бога єдиного всю надію покладала,

А бандурники та кобзарі пісні тоді, на втіху й на жаль людям,

Про гетьмана Наливайка прокладали,

Великії діла його вихваляли,

Люту смерть його оплакали,

Людям у серце вічну вражду на поляків клали.

Пісня про Наливайка

Ой у городі Могилеві димом потягнуло,

Як те військо запорозьке з гармат да ревнуло.

Ой у городі Могилеві та сталося пусто,

Як повіяли козаки з самопалів густо.

Ой у городі Могилеві орли та гадюки,

Лядським тілом годуються, лядську тілу радуються.

Ой у городі Могилеві що пні та колоди:

Прилучилося, бач, лихо лядській породі [770].

Не такеє іще б лихо, як тая позора,

Що ходить по білу світу з двора та до двора.

Не так тая позора, як козакам порада,

Що Кравчину [771] шануючи, ляхам далась зрада.

Далась ляхам зрада із самого рана

Од гетьмана Наливайка, шановного пана.

Друга пісня про Наливайка

Славна стала та Кравчина, як на Польщу стала.

Вовкулакам католикам, мстючи, зраду дала,

Тую зраду, тую зраду, що в мурі, в темниці,

З Наливайка позичала, як в бідной вдовиці.

Вдовин сину, вдовин сину! Є ще в тебе браття,

А в братів твоїх козаків багацько завзяття.

Сходилися всі козаки, раду положили,

Та на раді на поляків поход присудили.

Розходилися козаки із тієї ради,

Вибирали з-під камінів великії клади.

Клади продавали, самопали купували,

Купували самопали, в поход виступали.

А попереду всіх Голий соколом літає [772].

На конику вороному жахом виграває.

Привертали козаченьки порану до Случи

Та з гармати густовали, католиків звучи.

А ляхи й почули, у одвіт ревнули,

Бодай же їм тяжко-важко, що вони ревнули.

Що вони ревнули, біду провіщали,

А козаки гайдамаки думали й гадали.

Думали й гадали, думали й гадали,

Тяжко-важко за гетьманом своїм сумували.

А в Варшаві та на раді та судді судили,

Та спалити Наливайка в волу присудили.

Присудили Наливайка та ляхи спалити,

Присудили козаченьки ляхам відомстити.

Пісня про Лободу

Ой в городі в Батурині дзвони задзвонили,

Ой то ж наші козаченьки у раді рядили.

Ой у раді та рядили, як на Польщу стати,

Та на раді присудили Вкраїну єднати.

Ой і вийшли козаченьки.

Хоч тисяча й двісті,

Та багацько та за ними зведеться користі.

Пан Сулима, пан Сулима козаків збирає,

Та й усім тим козаченькам, він так промовляє:

«Товариші, рідні браття, чиніть мою волю:

Що нам треба відплатити вкраїнську недолю.

Хоч нас, пани запорожці, і тисяча й двісті,

Та багацько та за нами зведеться користі.

Ой багацько та користі зведеться за нами,

Коли хочете побиться бучно із ляхами».

Як на теє обізветься Лободівський чура,

До козаків уклоняє, оттак промовляє:

«Ой, панове отамани, добре себе майте,

Що за мого пана Йвана [773] ляхам відомщайте.

Ой, мій пане, пане Йване! Десь-то ти зобгався,

Що на ляхів став навперше та й не сподівався.

Ой, мій пане, пане Йване, Наливайків друже.

Що задав з ним зраду ляхам, задав та й байдуже.

Ой, мій пане, пане Йване, десь-то ти сподівся,

Що у мурі у темниці ляхам знадобився.

Ой, панове отамани, пана Йвана спом’яніте,

Та за мого пана Йвана ляхам одомстіте.

Коли хочете Вкраїну до себе єднати,

То вам треба пана Йвана добром поминати.

Як Вкраїну тії ляхи до себе єднали,

Тоді наші з паном Йваном ляхів воювали.

Ой і ляхів воювали, як по Бугу стали,

Та гетьмана Потоцького [774] двічі заганяли [775].

Ой і ляхів воювали, як по Пруту стали,

Того було, що й Цоцору добре плюндрували [776]

Добре було, добре було, та сталася зрада,

Що забито пана Йвана у неділю зрана».


Примітки

767. На гетьманство Павла Наливайка – справжнє ім’я Наливайка Северин.

768. Жолкевський Станіслав (1547 – 1620) – гетьман польський (з 1588), коронний (з 1613) і канцлер (з 1617). Очолював військо, яке польський уряд кинув на боротьбу з повстанцями під керівництвом Северина Наливайка. 1596 р. оточив табір повсталих на р. Солониці біля Лубен. Підступно оволодівши табором, знищив кілька тисяч повстанців. У 1608 – 1610 pp. брав участь у польській та шведській інтервенції проти Росії. Загинув у бою з турками під Цецорою.

769. В умовах облоги повстанців під Солоницею, посилилися суперечки між реєстровими козаками і нереєстровими. Це використав С. Жолкевський і повів переговори з Г. Лободою, обіцяючи реєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю. Довідавшись про переговори, козаки стратили Лободу. Але частина старшини 7 липня 1596 р. захопила Наливайка, Шаулу, Шостака та кількох інших старшин і видала їх Жолкевському. 11 квітня 1597 р. Наливайко і Шостак були страчені у Варшаві.

770. Похід у Білорусію Наливайко здійснив восени 1595 p., який сприяв розгортанню селянсько-козацького повстання. Повертаючись із походу в Угорщину, Наливайко пішов через Мукачів і Самбір на Львів, у напрямку до Волині, взяв контрибуцію з шляхти і купців, Луцька, а далі рушив на Білорусію. Захопив Слуцьк, Бобруйськ, Могилів на Дніпрі та інші міста. Радзивіл з великими силами виступив проти Наливайка, що розташувався в Могилеві. Щоб вигнати козаків, литовські пани підпалили Могилів. Наливайко вийшов з міста. Литовські пани напали на нього, але одержали відсіч і більше вже не насмілювались наступати. У кінці січня 1596 р. Наливайко повернувся зі своїм військом на Волинь.

771. Кажуть, батько гетьмана Наливайка був кравець. З тоє й при […]нили ляхи дражнили й самого Наливайка кравцем; а козаків Кравчиною, але козаки на злість ляхам стали й самі себе звати Кравчиною і зробили з того слова шановне собі прозвище [Прим. авт.].

772. А попереду всіх Голий соколом літає – козак, поетичний образ представника трудящих мас, захисника рідної землі від іноземних загарбників.

773. Лобода Іван – справжнє ім’я Лободи Григорій.

774. Гетьман Потоцький – у той час коронним гетьманом був Ян Замойський, а польним гетьманом Станіслав Жолкевський. У походах до Молдавії в боротьбі проти повстанців, очолюваних Наливайком і Лободою, брали участь брати Андрій, Стефан і Ян Потоцькі. Напевне про одного з них і йдеться. Дещо пізніше (з 1646 р.) гетьманом був Микола Потоцький (1595 – 1651). Він керував придушенням антифеодальних, селянсько-козацьких повстань на Україні під керівництвом П. Павлюка, К. Скидана, Д. Гуні, Я. Острянина. Був захоплений у полон під час розгрому польського війська під Корсунем і виданий Хмельницьким кримському ханові. Повернувшись із полону, брав участь у битві піл Берестечком.

775. Напевне, йдеться про розгром у вересні 1594 р. брацлавськими міщанами і С. Наливайком шляхти на Бузі, а також про боротьбу Лободи і Наливайка проти шляхти в околицях Бара і на Брацлавщині.

776. Мова йде про походи козаків на чолі з Г. Лободою і С Наливайком у Молдавію.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 555 – 559.