Дума перва

П. О. Куліш

Напившись людської крові, надихавшись димом пожарищ, лютий губитель люду християнського зібрав до купи свої орди тай потягнув з ними аж на Волгу-ріку. Але вже нікому не було свободи на Вкраїні: увесь люд, що зостався од побоїща, платив велику дачу Батийовим баскакам. Тяжко було жити в неволі під кормигою безбожних бусурман, але жизнь краща од смерті, а рідна земля мила і під попелом пожарищ, і під кривавими руїнами, і під кормигою поганого люду.

Скоро безбожний Батий рушив з України,

Зараз почав сходиться розполоханий люд із чужини.

Збирались сердечнії на пожарища, як розкиданії мурашки до своєї купи.

Тяжко-важко вздихали.

Гіркими сльозами руїни й пепелища обливали,

До бога милосердного щирії молитви посилали,

Безбожного Батия денно й нічно проклинали.

А потім знову давай витоптані кіньми поля орати,

Хатини будувати,

Розруйнованії божії церкви мурувати,

Та й стали жить пополам з бідою.

Ладючи то так, то сяк з поганою татарвою.

Одначе не ввесь той люд додому вертався,

Що з великого перестраху татарського біг знає де поопинявся:

Багацько й князьків, і бояр, і всяких панів,

Не хотячи тяжкої неволі татарської терпіти,

Позоставались то в Литві, то в Прусах, то по других землях жити,

Але потім стали дуже по своїй рідній Україні тоску вати

І, не хотячи на чужині помирати,

Почали литовського князя Гедиміна благати,

Щоб він древнюю і преславную землю християнськую

Визволив з-під кормиги татарської.

«Ой, князю, – кажуть, – князю Гедиміне!

Багацько ти земель і кріпких городів звоював,

Багацько собі слави й честі достав;

Але не було б тобі луччої слави, не було б тобі вищої честі,

Якби тобі бог допоміг древнюю і преславную руськую землю Вкраїну

З-під кормиги татарської слобонити

І до свого сильного княжества Литовського прилучити».

Послухав князь Гедемін, порахував розумною головою,

І зараз звелів у сурми сурмити,

Військо збирати, вози й уюки риштувати,

В поход виступати.

Отже йдуть вони не день, не два, не три й не чотири,

Густа курява встає понад головою.

І зустрілись над Ірпенню-рікою з поганою татарвою [764].

Стали битись тяжко, аж земля стугонала.

Річка Ірпень гула між крутими берегами,

І самії дерева од жалості до землі приклонялись.

А в татарви багацько було й християнського люду,

Неволею озброєного супротив Гедиміна.

От наші й крикнули:

«Ей, братці, – кажуть, – братці!».

Охота ж вам дорогу нам заступати.

Погану татарву собою підпирати:

Ми з литвинами йдемо не для того,

Щоб православнії церкви руйнувати,

Або ваше добро грабувати,

А хочемо ми, братці, погану татарву з землі християнської прогнати,

Тяжке ярмо з вашої шиї зложити,

Волю й свободу люду божому православному дати.

Отож скоро наші почули таке слово,

Зараз покинули собою погану татарву підпирати,

А стали її кругом отступати,

Своїм рідним братам православним християнам

І литвинам помочі додавати,

А татар ворогів впень рубати.

Тоді й сталась велика вікторія над татарами при річці Ірпені,

Тоді й сталась велика радість по всій Україні.

Зараз до Києва з Гедиміном-князем рушали,

У святую Софію вступали,

Богові молились,

Спасителю хрестились.

Поклони до землі клали.

А потім ключі од скарбу й од клейнодів Гедиміну оддавали,

Порядок і розправу поставити на Вкраїні прохали.

То великий князь литовський Гедимін мудрою головою порахував,

Ключі од скарбу й од клейнодів брав,

Скарб й клейноди одмикав,

Золоту гривню на цепу й палицю судову виймав,

Миндога, князя Голшанського, до себе підзивав,

Словами промовляв:

Отже тобі, Миндоже, гривня золота

І палиця судовая з серебра.

Будь ти князем і господином над всією Вкраїною,

Будь моїм намісником в преславнім граді Києві,

Порядок, суд і розправу удержуй,

Віру християнську шануй [765].

«І вже, – каже, – нехай з сього часу на віки вічнії

Народ український буде під одною державою з народом литовським,

Як рівнії з рівними

І вільнії з вільними».

Так і сталось.

«Дай же, боже», люде промовляли,

«Після сього великого діла щасливо проживати,

Бусурман воювати,

Слави й честі народу вкраїнському достати».

Примітки

764. Зустрілись над Ірпенню-рікою з поганою татарвою – оповідання про битву Гедиміна на ріці Ірпінь вперше з’явлилось в 1530-х роках у літописах Великого князівства Литовського і потім поширилось в інших творах 16 ст. (). Жодної історичної вартості воно не має. В цих творах Гедимін мав битву з руськими князями, не з татарами.

765. Міндовг Ольгимунтович Гольшанський – вигадана особа із зазначених літописів.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 532 – 535.