№ 250 Великий льох (Містерія)

Положил еси нас [поношение] соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех (Псалом 43, ст. 14 и 15)

Три душі

Як сніг, три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похиленному христі

На старій церкві. – Бог простить:

Ми тепер душі, а не люди.

А відціля видніше буде,

Як той розкопуватимуть льох.

Коли б вже швидче розкопали,

Тойді б у рай нас повпускали.

Бо так сказав Петрові бог:

«Тойді у рай їх повпускаєш,

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох».

І

Як була я людиною,

То Прісею звалась;

Я отутечки родилась,

Тут і виростала.

Отут, було, на цвинтарі

Я з дітьми гуляю,

І з Юрусем [493] гетьманенком

У піжмурки граєм.

А гетьманша, було, вийде

Та й кликне в будинок,

Он де клуня. А там мені

І фіг і родзинок –

Всього мені понадає

І на руках носить.

А з гетьманом як приїдуть

Із Чигрина гості,

То це й шлють, було, за мною.

Одягнуть, обують,

І гетьман бере на руки,

Носить і цілує.

Отак-то я в Суботові

Росла, виростала!

Як квіточка; і всі мене

Любили й вітали.

І нікому я нічого,

Ніже злого слова,

Не сказала. Уродлива

Та ще й чорноброва.

Всі на мене залицялись

І сватати стали;

А у мене, як на теє,

Й рушники вже ткались.

От-от була б подавала,

Та лихо зостріло!

Вранці-рано, в пилипівку,

Якраз у неділю,

Побігла я за водою…

Вже й криниця тая

Замуліла і висохла!

А я все літаю!..

Дивлюсь – гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслов

Москві присягати!..

І вже ледви я, наледви

Донесла до хати –

Оту воду… чом я з нею

Відер не побила!

Батька, матір, себе, брата,

Собак отруїла

Тію клятою водою!

От за що караюсь,

От за що мене, сестрички,

І в рай не пускають.

II

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському [494]

Коня напоїла –

В Батурині; як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний –

Москва вночі запалила [495],

Чечеля [496] убила,

І малого і старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних… Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися,

30 мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали

Од матері неживої.

Що вже я просила

Московського копитана,

Щоб і мене вбили.

Ні, не вбили, а пустили

Москалям на грище!

Насилу я сховалася

На тім пожарищі.

Одна тілько й осталася

В Батурині хата!

І в тій хаті поставили

Царя ночувати,

Як вертавсь із-під Полтави.

А я йшла з водою

До хатини… а він мені

Махає рукою,

Каже коня напоїти,

А я й напоїла!..

Я не знала, що я тяжко,

Тяжко согрішила!

Ледве я дійшла до хати,

На порозі впала.

А назавтра, як цар вийшов,

Мене поховала

Та бабуся, що осталась

На тій пожарині

Та ще й мене привітала

В безверхій хатині.

А назавтра й вона вмерла

Й зотліла у хаті,

Бо нікому в Батурині

Було поховати.

Уже й хату розкидали

І сволок з словами

На угілля попалили!..

А я над ярами

І стенами козацькими

І досі літаю!

І за що мене карають,

Я й сама не знаю?

Мабуть за те, що всякому

Служила, годила…

Що цареві московському

Коня напоїла!..

III

А я в Каневі родилась.

Ще й не говорила,

Мене мати ще сповиту

На руках носила,

Як їхала Катерина

В Канів по Дніпрові.

А ми з матір’ю сиділи

На горі в діброві.

Я плакала; я не знаю,

Чи їсти хотілось?

Чи може що в маленької

На той час боліло?

Мене мати забавляла,

На Дніпр поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сіли

Воєводи… і меж ними

Цариця сиділа.

Я глянула, усміхнулась…

Та й духу не стало!

Й мати вмерла, в одній ямі

Обох поховали!

От за що, мої сестриці,

Я тепер караюсь,

За що мене на митарство

Й досі не пускають.

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця –

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

Скажіте, сестриці?»

«Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту [497].

Як що буде робитися,

Відтіль буде чути».

Схопилися, білесенькі,

І в ліс полетіли,

І вкупочці на дубочку

Ночувати сіли.

Три ворони

1 (ша)

Крав! крав! крав!

Крав Богдан крам,

Та повіз у Київ,

Та продав злодіям

Той крам, що накрав.

2 (га)

Я в Парижі була

Та три злота з Радзівілом

Та Потоцьким пропила [498].

3 (тя)

Через мост идет чорт,

А коза по воде:

Быть беде. Быть беде.

Отак кричали і летіли

Ворони з трьох сторон, і сіли

На маяку, що на горі

Посеред лісу, усі три.

Мов на мороз, понадувались,

Одна на другу позирали;

Неначе три сестри старі,

Що дівували, дівували,

Аж поки мохом поросли.

1

Оце тобі, а це тобі.

Я оце літала

Аж у Сибір; та в одного

Декабриста [499] вкрала

Тро[хи] жовчі. От, бачите,

Й є чим розговіться!

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим поживиться?

Чи чортма й тепер нічого?

3

Э… сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу… [500]

1

На яку це? на ковану?

Ну, вже наробила…

З

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передушила… [501]

1

Та не бреши, бо тілько п’ять,

Та й то з фоном Корфом [502].

Ще й чваниться, показує

На чужу роботу!

Капусниця! закурена…

А ви, мості-пані?

Бенкетуєте в Парижі,

Поганці погані!

Що розлили з річку крові

Та в Сибір загнали

Свою шляхту [503], то вже й годі,

Уже й запишались.

Ач, яка вельможна пава…

2 і З

А ти що зробила??

1

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала!

Дивись, які! Карамзіна,

Бачиш, прочитали! [504]

Та й думать, що ось-то ми!

А дзус, недоріки!

В колодочки ще не вбились

Безпері каліки!..

2

Ото, яка недотика!

Не та рано встала,

Що до світа упилася…

А та, що й проспалась!

1

Упилася б ти без мене

З своїми ксьондзами? –

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями;

А про тебе, щебетухо,

І досі б стояла.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі, ж, проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала.

Ні, встали, погані,

Із шведською приблудою… [505]

Та й тойді ж творилось!

Аж злішаю, як згадаю…

Батурин спалила,

Сулу в Ромні загатила

Тілько старшинами

Козацькими… а такими.

Просто козаками,

Фінляндію засіяла;

Насипала бурта

На Орелі… на Ладогу [506]

Так гурти за гуртом

Виганяла та цареві

Болота гатила.

І славного Полуботка

В тюрмі задушила.

Отойді-то було свято!

Аж пекло злякалось.

Матер божа у Ржавиці

Вночі заридала [507].

3

И я таки пожила;

С татарами помутила,

С мучителем покутила [508],

С Петрухою попила

Да немцам запродала.

1

Та ти добре натворила:

Так кацапів закрепила

У німецькі кайдани –

Хоч лягай та й засни.

А в мене ще, враг їх знає,

Кого вони виглядають?

Вже ж і в крепость завдала,

І дворянства страшну силу

У мундирах розплодила,

Як тих вошей розвела;

Все вельможнії байстрята!

Вже ж і Січ їх бісновата

Жидовою поросла.

Та й москаль незгірше штука:

Добре вміє гріти руки!

І я люта, а все-таки

Того не зумію,

Що москалі в Україні

З козаками діють.

Ото указ надрукують:

«По милості божій,

І ви наші, і все наше,

І гоже й негоже!»

Тепер уже заходились

Древности шукати

У могилах… бо нічого

Уже в хаті взяти;

Все забрали любісінько.

Та лихий їх знає,

Чого вони з тим поганим

Льохом поспішають?

Трошки, трошки б підождали,

І церква б упала…

Тойді б разом дві руїни

В Пчеле [509] описали…

2 і З

Чого ж ти нас закликала?

Щоб на льох дивиться?

1

Таки й на льох. Та ще буде

Два дива твориться.

Сю ніч будуть в Україні

Родиться близнята.

Один буде, як той Гонта,

Катів катувати!

Другий буде… оце вже наш!

Катам помагати –

Наш вже в череві щипає…

А я начитала,

Що, як виросте той Гонта,

Все наше пропало!

Усе добре поплюндрує

Й брата не покине!

І розпустить правду й волю

По всій Україні!

Так от бачите, сестриці,

Що тут компонують!

На катів та на все добре

Кайдани готують!

2

Я золотом розтопленим

Заллю йому очі!..

1

А він, клятий недолюдок, золота не схоче.

3

Я царевыми чинами

Скручу ему руки!..

2

А я зберу з всього світа

Всі зла і всі муки!..

1

Ні, сестриці. Не так треба

Поки сліпі люде,

Треба його поховати,

А то лихо буде!

Он бачите, над Києвом

Мітла простяглася,

І над Дніпром і Тясмином

Земля затряслася.

Чи чуєте? Застогнала

Гора над Чигрином.

О!.. Сміється і ридає

Уся Україна!

То близнята народились,

А навісна мати

Регочеться, що Йванами

Обох буде звати!

Полетімо!.. Полетіли

Й летячи співали:

1

Попливе наш Іван

По Дніпру у Лиман

З кумою.

2

Побіжить наш ярчук [510]

В Ірій їсти гадюк

Зо мною.

3

Как хвачу да помчу,

В самый ад полечу

Стрелою.

Три лірники

Один сліпий, другий кривий,

А третій горбатий.

Йшли в Суботов про Богдана

Мирянам співати.

1

«Що то, сказано, ворони.

Уже й помостили,

Мов для їх те сідало

Москалі зробили.

2

А для кого ж? чоловіка,

Певне, не посадять

Лічить зорі…

1

Ти то кажеш.

А може й посадять

Москалика або німця.

А москаль та німець

І там найдуть хлібець.

3

Що це таке верзете ви?

Які там ворони?

Та москалі, та сідала?

Нехай бог боронить!

Може, ще нестись заставлять,

Москаля плодити.

Бо чутка є, що цар хоче

Весь світ полонити.

2

А може й так! Так на чорта ж

Їх на горах ставить?

Та ще такі височенні,

Що й хмари достанеш,

Як вилізти…

3

Так от же що:

Ото потоп буде,

Пани туда повилазять

Та дивиться будуть,

Як мужики тонутимуть.

1

Розумні ви люди,

А нічого не знаєте!

То понаставляли

Ті фигури он для чого:

Щоб люди не крали

Води з річки – та щоб нишком

Піску не орали,

Що скрізь отам за Тясьмою.

2

Чорт-зна що провадить!

Нема хисту, то й не бреши.

А що, як присядем

Отутечки під берестом

Та трохи спочинем! –

Та в мене ще шматків зо два

Є хліба в торбині,

То поснідаєм в пригоді,

Поки сонце встане…»

Посідали. «А хто, братця,

Співа про Богдана?

3

Я співаю. І про Ясси [511],

І про Жовті Води [512],

І містечко Берестечко [513].

2

В великій пригоді

Нам сьогодня вони стануть!

Бо там коло льоху

Базар люду насходилось

Та й панства не трохи.

От де нам пожива буде!

Ану, заспіваєм! Проби ради…

І

Та цур йому!

Лучче полягаєм

Та виспимось. День великий.

Ще будем співати.

3

І я кажу: помолимось

Та будемо спати».

Старці під берестом заснули;

Ще сонце спить, пташки мовчать,

А коло льоху вже проснулись

І заходилися копать.

Копають день, копають два,

На третій насилу

Докопалися до муру

Та трохи спочили.

Поставили караули.

Ісправник аж просить.

Щоб нікого не пускали,

І в Чигрин доносить

По начальству. Приїхало

Начальство мордате,

Подивилось. «Треба, каже,

Своди розламати,

Верней дело…» Розламали,

Та й перелякались!

Костяки в льоху лежали

І мов усміхались,

Що сонечко побачили.

От добро Богдана!

Черепок, гниле корито

Й костяки в кайданах!

Якби в формєнних, то добре:

Вони б ще здалися…

Засміялись… а ісправник

Трохи не сказився!

Що нічого, бачиш, взяти,

А він же трудився!

І день, і ніч побивався

Та в дурні й убрався.

Якби йому Богдан оце

У руки попався,

У москалі заголив би,

Щоб знав, як дурити

Правительство!! Кричить, біга,

Мов несамовитий.

Яременка [514] в пику пише,

По-московській лає

Увесь народ. І на старців

Моїх налітає.

«Ви што делаете, плуты!!»

«Та ми, бачте, пане,

Співаємо про Богдана…»

«Я вам дам Богдана,

Мошенники, дармоеды!

И песню сложили

Про тако[го] ж мошенника…»

«Нас, пане, навчили…»

«Я вас навчу!.. Завалить им!»

Взяли й завалили –

Випарили у московській

Бані-прохолоді.

Отак пісні Богданові

Стали їм в пригоді!..

Так малий льох в Суботові

Москва розкопала!

Великого ж того льоху

Ще й не дошукалась.

1845 Миргород

Три літа, арк. 73 – 76, 87 – 98. Автограф.

Вперше опубл.: Правда [515]. – 1869. – № 2/3. – С. 12 – 16.

Примітки

493. Юрась – молодший син Богдана Хмельницького Юрій (бл. 1641 – 1685), гетьман України в 1659 – 1663, 1677 – 1681 pp.

494. Йдеться про повернення Петра І з-під Полтави після розгрому шведів 27 червня 1709 р.

495. Йдеться про взяття російськими військами під командуванням О. Меншикова в 1708 р. Батурина, який в 1669 – 1708 pp. був резиденцією гетьманів Лівобережної України.

496. Чечель Дмитро (н. 1709) – батуринський полковник.

497. Чута – назва одного з найбільших лісів поблизу Запорізької Січі.

498. Йдеться про польських магнатів Радзівіла і Потоцького, які брали участь у польських повстаннях 1830 – 1831 pp. Після придушення повстання жили на еміграції в Парижі.

499. Декабристи – російські дворянські революціонери, що в грудні 1825 р. підняли повстання проти самодержавства і кріпосництва (див. т. 1, ч. І, прим. 25).

500. Йдеться про укази, пов’язані з будуванням залізниці Петербург – Москва.

501. «Де шесть тысяч в одной версте душ передушила» – на будівництві залізниці працювали селяни-кріпаки, які тисячами вмирали від жахливих умов праці, голоду та холоду.

502. Корф Ю. Ф. – барон, член державної ради. Був підрядчиком на будівництві залізниці Петербург – Москва.

503. Йдеться про польське повстання 1830 – 1831 pp., після придушення якого багатьох його учасників Микола І заслав до Сибіру.

504. Йдеться про «Историю государства Российского» M. M. Карамзіна (1766 – 1826), видану в 1816 – 1829 pp.

505. Мається на увазі І. Мазепа.

506. Йдеться про будівництво земляних укріплень на р. Орелі (притоці Дніпра) та Ладозького каналу.

507. Матер божа у Ржавиці вночі заридала. – За переказами, в село Іржавці на Чернігівщині запорожці після зруйнування Запорізької Січі перенесли образ божої матері.

508. Йдеться про російського царя Івана Грозного (1530 – 1584).

509. «Пчела» – газета «Северная пчела», що її в 1825 – 1859 pp. видавали Ф. Булгарін та М. Греч.

510. Ярчук – за народним повір’ям – пес, що народжується видющим, з вовчими зубами,

511. Ясси – місто на північному сході Румунії, адміністративний центр області Ясси. Т. Г. Шевченко мав на увазі похід Богдана Хмельницького 1652 р. на столицю Молдавського князівства. Того ж року син Б. Хмельницького Тиміш одружився з Розандою дочкою молдавського господаря Лупула.

512. Жовті Води – місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області. У даному випадку йдеться про битву на річці Жовта Вода 6 травня 1648 р., в якій козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького одержало перемогу над великими силами польсько-шляхетської армії.

513. Берестечко – місто Горохівського району Волинської області. У даному випадку мова йде про нещасливу для українського козацького війська битву з польсько-шляхетською армією.

514. Козака Яременка клуня на тім місці, де стояли Богданові палати. Прим. Шевченка.

515. «Правда» – український літературно-науковий і політичний журнал, виходив у 1867 – 1870, 1872 – 1880, 1884, 1888 – 1898 pp., y 60-i pp. – орган народницької партії.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 262 – 273.