Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 1 1847 p. Березня 17. – Відношення київського військового подільського і волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова до начальника III відділення імператорської канцелярії О. Ф. Орлова

Секретно

Его сия[тельст]ву гр. А. Ф. Орлову [2]

Милостивый государь гр. Алексей Федорович!

Студент Киевского университета Петров [3] 3 сего марта донес попечителю Киевского округа [4], что он подслушал однажды на квартире чиновника Гулака [5] разговор помещика Полтавской губ. Савича [6] o превосходстве представительного правления, которое опровергал преподаватель истории в университете Костомаров [7], и познакомился с Гулаком, чтобы выведать ближе его мысли, и от него узнал, что существует будто бы Славянское общество, имеющее значительное развитие как в России, так и у других славянских народов, что центр его в Москве и многие члены путешествуют по России для его распространения, получил от Гулака устав этого общества, видел у него кольцо с надписью во имя св. Кирилла и Мефодия [8], был на чтении при вышедшем из Киевского университета бывшем студенте Навроцком [9] разных сочинений, писанных в либеральном духе (В том числе стихи художника Академии художеств, живописца Шевченко. [10] – Прим. док.) и, наконец, узнал, что общество, имея целью единение славян в представительном образе правления, предполагало действовать на юношество как в гражданских, так и в военных учебных заведениях.

Далее Петров не мог следить за развитием этого общества, ибо, может быть, с помянутою целью Савич уехал за границу, Гулак – в С.-Петербург, а Навроцкий – Полтаву для поступления в тамошний кадетский корпус. Все поименованные им лица суть уроженцы Полтавской губ. Гулак учился в Дерптском университете, был писцом в моей канцелярии с употреблением для переводов древних бумаг по Комиссии разбора актов [11] и ныне перешел на службу в канцелярию Совета С.-Петербургского университета. Присяги от него, Петрова, не требовали, студентов и поляков не замешано, и он у Гулака их не видел.

Поспешая довести о сем до сведения вашего сиятельства и представляя доставленный Петровым устав, честь имею присовокупить, что я полагал бы, не угодно ли будет приказать находящегося ныне здесь Гулака обыскать и, если у него найдутся подозрительные бумаги или по допросам окажется, что в Киеве находятся его соучастники, или там получил он первые мысли и идеи о помянутом обществе, то его арестовать и отправить в Киевскую крепость в тамошнюю следственную комиссию для улик, допросов и дальнейших на месте указаний и открытий.

Представляя таковое мнение мое на благоусмотрение вашего сиятельства, имею честь покорнейше просить принять уверение в совершенном моем почтении и искренней преданности.

Дмитрий Бибиков [1]

17 марта 1847 г., № 854, С.-Петербург

Помітка про одержання: 17 марта 1847 г.

Ч. I, арк. 1, 2 [13]. Оригінал.

Опубл.: Т. Г. Шевченко. Документи і матеріали до біографії (1814 – 1861). – К., 1975. – С. 152 – 153.


Примітки

1. Бібіков Дмитро Гаврилович (1792 – 1870) – державний діяч, активний провідник реакційної політики Миколи І, брав участь в розгромі Кирило-Мефодіївського товариства. На військовій службі з 1808 р. У 1819 – 1837 pp. був володимирським, саратовським, московським віце-губернатором, займав різні посади у відомствах Петербурга. У 1837 р. призначений київським генерал-губернатором, а 1852 р. – міністром внутрішніх справ. У 1855 р. вийшов на пенсію. Характеристику Бібікову Т. Г. Шевченко дав у поемі «Юродивий».

2. Орлов Олексій Федорович (1786 – 1861) – російський військовий і державний діяч, дипломат. У 1825 р. брав участь у придушенні повстання декабристів, за що одержав титул графа. У 1844 – 1856 pp. – шеф жандармів і головний начальник III відділення імператорської канцелярії. Керував слідством і розправою над членами Кирило-Мефодіївського товариства. З 1856 р. – голова Державної ради і Комітету міністрів.

3. Петров Олексій Михайлович (1827 – 1883) – студент Київського університету, за доносом якого були заарештовані члени Кирило-Мефодіївського товариства. За цю «послугу» у травні 1847 р. зараховано на службу до III відділення. В березні 1849 р. за викрадення документів 1-ї експедиції канцелярії III відділення посаджено в Олексіївський равелін. У жовтні 1850 р. після зізнання відправили на службу в м. Олонець, видавши на витрата 300 крб. сріблом (крім 300 крб., які він одержав за донос). О, М. Петров написав спогади, в яких намагався заперечити свою роль донощика на членів Кирило-Мефодіївського товариства (Див.: наше видання: т. 3, ч. XVI; ЦДІА СРСР. – Ф. 1280, оп. 1, спр. 68; Петров А. М. Из далекого прошлого // Звенья. – 1935. – Кн. 5).

4. У 1845 – 1848 pp. попечителем Київського учбового округу був генерал Траскін О. С. (1805 – 1855). До складу округу, утвореного в 1832 p., входили Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, а з 1839 р. і Полтавська губернії.

5. Гулак Микола Іванович (1821 – 1899) – український революційний демократ і вчений.

6. Савич Микола Іванович (1804 – 1892) – педагог, громадський діяч, закінчив філософський факультет Харківського університету, в 1827 – 1831 pp. служив у армії на Кавказі, у 1831 – 1834 pp. навчався у Парижі, вивчав хімію. Ще студентом у Харкові познайомився з М. І. Костомаровим. Зблизився з Т. Г. Шевченком, у 1846 р. став членом Кирило-Мефодіївського товариства. У 1847 p., перебуваючи за кордоном, вручив А. Міцкевичу поему Т. Г. Шевченка «Кавказ». За належність до таємного товариства був затриманий за кордонам і висланий у Полтавську губернію у власний маєток під нагляд поліції. Згодом оселився в Одесі, співробітничав у газеті «Одесский вестник». (Киевская старина. – 1904. – № 2. – С. 229 – 238; Павловский И. Ф. «Полтавцы». – Полтава, 1914. – С. 249; ЦДІА УРСР у м. Києві. – Ф. 385, оп. 1, спр. 173, – Арк. 150 – 152; Марахов Г. I. Т. Г. Шевченко в колі сучасників. – К-, 1976. – С. 108 – 109; Сергієнко Г. Я. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1983. – С: 158 – 159).

7. Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – літературний псевдонім Ієремія Галка – історик, етнограф і письменник.

8. Кирило – чернецьке ім’я Костянтина (827 – 869), слов’янського просвітителя й проповідника християнства. Народився у м. Солуні. Освіту здобув при дворі візантійського імператора Михайла III. Разом з своїм братом Мефодієм (близько 815 – 885) сприяв освіті населення Моравії рідною слов’янською мовою. Кирило вважається творцем слов’янської азбуки – кирилиці.

9. Навроцький Олександр Олександрович (1823 – 1892) – український громадський діяч, перекладач і поет. Двоюрідний брат М. І. Гулака. Народився у сім’ї безмаєтного дворянина в с. Антипівці Золотоніського повіту Полтавської губернії. У 1846 р. закінчив філософський факультет Київського університету. Заарештований у березні 1847 p., на допитах тримався мужньо. Висланий у м. Вятку (нині м. Кіров), згодом у м. Єлабугу, де після шестимісячного ув’язнення влаштувався на службу. Із заслання повернувся в 1853 р. Служив у містах Курську, Новочеркаську, Миколаєві, Темір-Хан-Шурі (тепер м. Буйнакськ Дагестанської АРСР) і Єревані. На Закавказзі багато перекладав (переважно творів античних, західноєвропейських і російських класиків), цікавився фольклором народів Кавказу та тогочасною літературою. О. О. Навроцький підтримував родинні і творчі стосунки з М. І. Гулаком, якому присвятив переклади поем Оссіана. Найвизначнішим доробком його є переклад на українську мову «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі (Киевская старина. – 1902. – № 12. – С 369; Наше минуле. – 1918. – № 1. С. 46; Радянське літературознавство. – 1966, – № 9. – С 73 – 78; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, відділ рукописів. – Ф. 21, № 18; Держархів м. Києва. – Ф. 16, оп. 281, спр. 1; оп. 465, спр. 63; оп. 284; спр. 78; Держархів Курської області. – Ф. 33, оп, 2, спр. 3917; Держархів Кіровської області. – Ф. 582, оп. 134; Павлюк M. M. О. О. Навроцький – перший український перекладач поеми Руставелі // Рад. літературознав. – 1966. – № 9. – С 73 – 78).

10. Шевченко Тарас Григорович (1814 – 1861). – Навесні 1846 р. зблизився з членами Кирило-Мефодіївського товариства М. І. Костомаровим, М. І. Гулаком, О. В. Марковичем, M. І. Савичем та ін. Його антикріпосницькі, антисамодержавні поезії впливали на формування світогляду кирило-мефодіївців і поширювалися ними. Документи свідчать, що В. М. Білозерський, О. В. Маркович й інші члени товариства часто згадували про зустрічі з ним. Про спільні інтереси Т. Г. Шевченка і засновників товариства М. І. Гулака і М. І. Костомарова свідчать їх наукові та літературні твори. Шевченко пише поему «Єретик» і присвячує її Шафарикові, а Гулак і Костомаров у своїх працях проголошують ідеї спільності слов’янських народів (М. І. Гулак «Юридичний побут поморських слов’ян», М. І. Костомаров «Міфологія слов’ян»). Знаменно, що «Закон божий» закінчується словами з псалма «Камень его же не брегоше зиждущий, сей бысть во главу угла», і ці ж слова стають епіграфом поеми Т. Г. Шевченка «Єретик».

11. Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві створена в 1843 р. при канцелярії київського генерал-губернатора для збирання і видання історичних документів. Вона видала ряд документальних джерел з історії України XIV – XVIII ст. (Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – Киев, 1845 – 1859. – Т. 1 – 4; Літопис Самовидця. – К., 1878; Архив Юго-Западной России. – Киев, 1859 – 1914. – Ч. 1 – 8; та ін.)

13. Арк. 3 – 5 слідчої справи містять копію статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія. Публікується оригінал.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 1, с. 21.