24.02.1861 р. До І. М. Мокрицького

Многоуважаемый Иван Николаевич.

Поздравляю вас с вожделенным днем вашего святого ангела, извините, что я не могу лично принести моего искреннего поздравления, я болен, другой месяц не только на улицу, меня и в коридор не пускают. И не знаю, чем кончится мое затворничество. Глубоко кланяюсь Марье Львовне и лобызаю ваших деточек. От души желаю вам повеселиться по-прошлогоднему.

До свидания. Искренний ваш

Т. Шевченко

Примітки

Подається за фотокопією з автографа, опублікованою у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 201. Нині цей автограф не відомий. Фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 694.

Вперше надруковано: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. – С. 184.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 445.

Мокрицький Іван Миколайович (1822 – ?) – петербурзький знайомий Шевченка, брат Шевченкового приятеля по Академії мистецтв А. М. Мокрицького та П. М. Мокрицького-Таволги (з яким поет зустрічався в Пирятині). Познайомився з Шевченком на початку 1840-х років. У 1858 р., будучи правителем канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера, як старий знайомий «полуофициально, полуфамильярно» (див. запис у щоденнику від 29 березня 1858 р.) прийняв Шевченка після його повернення з заслання до Петербурга; 1859 р. допомагав оформити дозвіл для виїзду Шевченка в Україну і разом із виконуючим обов’язки обер-поліцмейстера О. С. Савенковим підписав секретний лист київському та чернігівському цивільним губернаторам про встановлення за Шевченком суворого поліційного нагляду [Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 318]. Шевченко бував у І. М. Мокрицького вдома і був знайомий з його сім’єю.

…я болен, другой месяц не только на улицу, меня и в коридор не пускают. – Протягом січня й лютого 1861 р. перебіг хвороби Шевченка набрав загрозливого для життя характеру: дедалі поглиблювались ознаки серцевої недостатності, почастішали приступи стенокардії, розвинувся набряк легень.

Друзі, що відвідували Шевченка, прагнули допомогти йому. 20 лютого 1861 р. В. М. Жемчужников звернувся з листом до П. М. Ковалевського – російського літератора, знайомого Шевченка і перекладача двох його віршів, племінника голови Літературного фонду Є. П. Ковалевського – з проханням вжити спішних заходів для допомоги Шевченкові:

«Павел Михайлович, подвиньте скорее совет Литературного фонда на помощь бедному Шевченко. У него водяная в груди в сильной степени, и хотя лечит его хороший доктор по приязни (Круневич), но медицинская помощь парализуется неудобствами жизни Шевченко и отсутствием всякого за ним ухода: живет он в Академии, в комнате, разделенной антресолями на два яруса, спит в верхнем, где окно приходится вровень с полом, а работает в нижнем, где холодно. В обоих ярусах сыро, дует из окна, особенно в верхнем, потому что окно начинается от пола. Это способствует отеку ног и примешивает к существующей болезни простуду. Ходит за ним академический сторож, навещающий его известное число раз в день.

Я видел его доктора, Круневича, и знаю от него, что при таких неудобствах жизни ненадежно не только выздоровление Шевченко, но даже и сохранение его сил до весны, чтобы он мог исполнить, по крайней мере, свое желание: съездить на родину… Если нельзя найти ему квартиру от жильцов, которые взяли бы на себя уход за ним, то можно поместить его, например, в Максимилиановскую больницу, где есть отдельные, удобные помещения для больных за цену, не слишком высокую. Надо только выхлопотать в этой больнице место, а Шевченко перейти туда согласен. Похлопочите, чтобы это было улажено поскорее» [журнал «Тридцать дней». – 1937. – № 8. – С. 90].

Однак хвороба швидко прогресувала, і 26 лютого 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку Шевченко помер у своїй майстерні від гострого приступу серцевої недостатності.

Глубоко кланяюсь Марье Львовне… – З дружиною І. М. Мокрицького (дівоче прізвище – Свічка) Шевченко познайомився 6 квітня 1858 р. і назвав її в щоденнику «милейшей землячкой» (див. запис у щоденнику від 6 квітня 1858 р.). 4 лютого 1860 р. Шевченко подарував їй «Кобзар» з дарчим написом. Написаний за день до смерті лист до І. М. Мокрицького став останнім автографом Шевченка.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 220 (текст), с. 531 – 532 (примітки).